| Головна » Статті » Село завдячує їм |
Капличка у селі Нагоряни
 Села, як люди. Одні – видні, показні, а інші, хоч нічим не згірш, але все у тіні – на других і третіх ролях. І ніби бажання є, і сила духу, і добрі амбіції хлюпають на гамірних сільських зібраннях, а от не вдається вийти з тіні – і край. Ось і кельменецькі Нагоряни чомусь завжди були, як у приймах у сусідніх Грушівців. Ніби й справді кимось навіки присуджено: об'єднати два села в одну, але Грушовецьку, сільську раду. Хоч яке там – в приймах? Люди в Нагорянах – золото. Щирі, працьовиті, і рід свій пам'ятають, і минувшину батьківську шанують. Он кілька років тому на річницю української Незалежності такий величний спорудили хрест за селом на високій дністровській скелі, що весь район потягнувся у ці краї, щоб зблизька побачити се диво непохитного українського духу місцевих газд, що постало тут на всю округу. А закрутив ту справу в рідних Нагорянах свій – Володько Любин – афганець і полковник запасу, знаний у Чернівцях як серйозний адвокат Володимир Літавський. І, видно, добра справа з тим хрестом не стала просто епізодом для будівничих – полковника і його сільських побратимів-помічників (як-от, найближчого Миколи Китайгородського), не затерлася у круговерті скороминучих днів, а вкарбувалася в пам'ять силою великої людської толоки, якої так бракує сьогодні для добрих справ у нашому домі.  По сім не давала Літавському спокою вже інша думка – замислив полковник збудувати у своїх Нагорянах капличку в пам'ять всіх односельців, які не вернулися у рідне село з битв Другої світової, її трудових та рабських на чужині фронтів. А ще – у пам'ять афганців, з якими і він, афганець, був на далекій вже для нинішньої молоді війні, але не забутій ні гіркотою втрат, ні незрозумілим для непосвячених братством. Воістину, людина живе, поки пам'ятає. І пригадалися полковнику розповіді його нені про те, що вони з батьком-фронтовиком пережили під час тих лихоліть, і про вуйка його Авксентія, який згинув на війні… Все життя мама плакала за ним, – файний був хлопець. Та ось залишився навічно, як й інші селяни з Нагорян, на безіменних дорогах війни. Потріпані часом, а нині вже й безгрошів'ям, пам'ятні плити у центрі села, колись перевезені сюди з Грушівців, де встановили новий монумент, хоч і нагадували про тих, хто не повернувся додому, але вицвіли не так від селянського безгрошів'я, як від неуваги і тихого забуття. Бо з кожним роком на 9 травня збиралося в Нагорянах, коло того списаного з Грушівців монумента, все менше і менше людей – старші відходять, молодшим часто не до того. І було полковнику від того не по собі, бо він точно знав, що так не повинно бути і сюди мусять приходити люди.Пройшовся Літавський нагорянськими обійстями, поговорив з газдами та газдинями, взяв у підмогу синів Тараса і Олександра, а у поміч Бога, і стали Нагоряни сего літа на нову толоку. Шкода, що не одразу в сільраді людей зрозуміли. Ну, себто, ніби й підтримали, але якось дивно дуже. Мовляв, реконструкція пам'ятника в Нагорянах у планах є, але точно не тепер. А щоб іще з фотографіями полеглих, то не відомо, як депутати це проголосують. Ну, і вічне питання – зайвих грошей нині в сільському бюджеті немає… Словом, непроста вийшла у сільраді бесіда. Але тримав свій рубіж полковник до останку. І як військовий, і просто як син, який пообіцяв колись мамі, що дасть лад найголовнішому в Нагорянах монументу. Якби сам, то, може, довго би ще стояв, а так люди допомогли. По сім і справа зрушила. За фундамент взялися сільські газди, бо то на їхній, нагорянській землі тій каплиці стояти. А мурувати її вже запросили сторонських майстрів. Прийшов на допомогу ще один полковник запасу, а для Літавського – просто однокласник, з яким разом за партою сиділи, – Михайло Баранчук, директор СГК «Бабинський». Коли в Нагорянах ще облаштовували старий монумент, то Федір Баранчук, батько полковника, був серед місцевих майстрів, які тим ділом опікувалися. Малий Мишко тоді бігав дивитися на ту толоку. А ось тепер, через сорок років, вже йому, колишньому кадровому військовому, що служив на Байконурі, випало прийняти батьківську естафету. Він і майстрів знайшов, і транспортом допоміг, і матеріалами, а в день освячення каплички надав ветеранам від себе матеріальну допомогу.  На тій нагорянській толоці кожному небайдужому знайшлася робота. Наталя Черней гостинно приймала сторонських майстрів, сільські газдині смачно годували їх, Василь Побережний дозволив зі свого обійстя провести електрику, щоб реконструйований меморіал вночі освітили. На посвяту жителі села організували поминальний обід, то вчителька Марія Китайгородська купила 100 колачів. Стали нагорянцями й чернівчани Турікови, Боднарюки, Моісеї, що купили в селі будинки, – власним коштом озеленили комплекс, реконструювали криницю. Ліда і Анатолій Коцюруби взялися зібрати фото всіх, хто не повернувся з війни, встановили прізвища трудівників тилу, жертв нацистських таборів, і тих, хто воював, але уже пішов з життя у мирний час. Під ті фотографії Віктор Дрібний оплатив стенди з нержавіючої сталі, а сільська рада, де головує Борис Новоселицький, виділила цемент, пісок і плитку на реконструкцію пам'ятника. Спорудження самої каплиці, виготовлення фотокераміки, гранітні плити, написання на них прізвищ, усі будівельні й не будівельні узгодження і ще тисячу справ тої толоки, що розтягнулася в Нагорянах на два літніх місяці у липні й серпні цього року, оплатив, взяв на себе, а часто просто витягнув на жилах Володимир Літавський. Під се діло в Нагорянах реконструювали криницю перед комплексом, а найближчі сусіди (як-от, Віктор і Тетяна Кривов'язі) також облаштувалися доокруг. А ще у Нагорянах полагодили кам'яну огорожу через дорогу навпроти медпункту. Тішився й голова сільради, бо ж, зрозуміло, не було б каплиці, не реконструювали б монумент, не було б і кам'яної огорожі біля медпункту, яку вже давно в селі потрібно було зробити. Потім районна газета написала, що сільрада виділила більше 68 тисяч гривень на капітальний ремонт пам'ятника та прилеглої території. Виділила? Мусить виділити! Бо то ж вона має цим опікуватися, не приватна це справа – пам'ятники реконструювати. Облаштування ж кам'яної огорожі біля медпункту, який до пам'ятника не має ніякого стосунку, і що голосно у звітах названо прилеглою територією, діло, звісно, потрібне. Ось тільки станом на сьогодні ні робітникам, які займалися отією реконструкцією, ні Літавському за все зроблене (про каплицю не йдеться) не заплачено ні копійки. А питають за це з двох полковників, а не з голови сільради. Голова адміністрації району також був на толоці. Один раз. Тішився і сказав привести всіх голів сільрад, щоби подивилися, як має бути, пообіцяв прислати дорожників і засипати «мучкою» майданчик перед комплексом. «Але я того не дочекався»,– каже нині полковник Літавський. Просто Михайло Баранчук дав машину тої «мучки». А ще два полковники від себе мають дати дві тонни зерна будівельникам, доплатити, тобто. На освячення відреставрованого і розбудованого меморіалу в Нагоряни прийшла сила-силенна народу. І всім було від того приємно і на душі світло. Приїхали афганці з районів та області на чолі з головою обласної спілки ветеранів Афганістану Сергієм Козаком, владика Мелетій і ще сім священиків з округи, заступник голови райадміністрації, керівник районної культури. Освятили збудовану капличку святих Ольги і Володимира й відреставрований меморіал, відправили поминальну службу за кожного 181-го нагорянця, чиї прізвища вибиті на нових гранітних плитах меморіалу. Виступали багато і дуже щиро. Співали сердечні пісні, пишалися зробленим. І раптом несподівано для Літавського та гостей свята його куми Євген та Марія Китайгородські нагадали всім, що у цей день, 17 серпня, народився батько цієї нагорянської толоки Літавський. Хор заспівав «Многая літа!» і стали в полковника на очах сльози. Від того, що є в нього такі односельці, що є в його житті Нагоряни. А потім два полковники – Володимир Літавський і Михайло Баранчук сфотографувалися разом на пам'ять. Як їхні батьки сорок років тому. На вже пожовклому чорно-білому фото Олександр і Федір стоять поруч саме на цьому місці, де сего серпня їхні сини відродили пам'ять, – у центрі всього Всесвіту, в Нагорянах, вдома. | ||
| Переглядів: 1413 | | ||
| Всього коментарів: 0 | |