По обидва береги крутого яру розкинулось село
Нагоряни. З одного кінця воно прилягає до вигону, який тягнеться до Дністра,
оточеного в цьому місці високо виступаючими кам'яними скелями. Якби ці скелі
могли говорити, почули б ми з вами багато різних історій про хоробрих і сильних
людей — жителів цього села. Ось тому і походить така назва села Нагоряни «село
нагорі».
Легенда
За часів панування турків у селі жив один чоловік. Одного разу він
привіз з поля жито, випряг коні з воза і пустив їх пастися на вигін, а сам
взявся молотити жито. В цей час проїзджав мимо вигону турок. Кінь у нього був
миршавий і непоказний. Побачивши гарні коні, що паслися на вигоні, він вирішив
«обміняти» свого миршавого коника на пару баских.
Всівшись швидко на одного із них, турок збирався вже під-шпорити його,
як той тривожно заіржав. Почув господар іржання свого коня і кинувся з ціпом на
вигін. Побачивши турка на коні, він з розгону так замахнув ціпом, що той, як
груша, полетів на землю.
Тому досі старі люди, коли заходить мова про вигін, говорять: «Там, де
наш чоловік турка убив».